ІНФРАСТРУКТУРА
- СІМ ЧУДЕС РІВНЕНЩИНИ
- ЕТНО-ТУР-ФЕСТ "БУРШТИНОВИЙ ШЛЯХ"
- ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ
- ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА
- ЛІСОВІ ГОСПОДАРСТВА
- СІЛЬСЬКИЙ ТУРИЗМ
- ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННІ ЗАКЛАДИ, МОТЕЛІ, КЕМПІНГИ
- ЗАКЛАДИ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ
- ТУРИСТИЧНІ МАРШРУТИ
- ЗАКЛАДИ ДОЗВІЛЛЯ
- ТУРИСТИЧНІ ФІРМИ
- ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
- МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНИ САМОВРЯДУВАННЯ
- ВІДЕОНОВИНИ ЗАКОРДОННОГО ТУРИЗМУ
- ВУЗЬКОКОЛІЙНА ЗАЛІЗНИЦЯ
ТАКОЖ
Персональна СТОРІНКА
Інформаційний туристичний центр
25/11/08
Туристичні маршрути: Маршрути вихідного дня
МАРШРУТИ ВИХІДНОГО ДНЯ
МАРШРУТ № 1: м.Здолбунів - с.Новомильск - г.Дівиця-м.Здолбунів (Здолбунівський район).
Протяжність активної частини: 11 км
Як дістатися: маршрутне таксі Рівне-Здолбунів (від залізничного вокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: кар’єр каолінових глин, гора Дівиця.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається на західній околиці м.Здолбунів, біля мосту через річку Устя. На північ від мосту знаходиться велика водойма, яка належить українському товариству мисливців та рибалок.
Рухаючись на схід асфальтованою дорогою з лівої сторони видно кар`єр Здолбунівського цементно-шиферного комбінату. Від дороги до кар’єру 500 метрів. Тут добувають сировину для виробництва цементу і шиферу. Площа кар’єру 400 гектарів. Якщо підійти до східного краю кар’єру, то можна роздивитися шари залягання гірських порід різних геологічних епох (наприклад: вік крейди налічує майже 100 млн. років). З південної сторони спускаємось в кар’єр, де збираємо рештки черепашок морських молюсків, які є одним із свідчень існування моря на цій території у минулому.
Рухаючись далі на схід асфальтованою дорогою через 3,5 км входимо в с.Новомильськ. Село розташоване на правому березі р.Устя. Околиця села приховує сліди поселень доби палеоліту, яка характеризувалася розвитком первісно-общинного,матріархально-родового ладу та використанням кам'яних знарядь праці. Крім того,тут виявлені рештки зброї, предметів побуту часів Київської Русі та середньовіччя.
с.Новомильськ успадкувало назву від староруського фортечного міста Мильська, яке вперше згадується в літописі від 31 березня 1151 року.Наступні згадки про місто знаходимо у записах починаючи з ХV ст. Мильськ міг у своїй назві приховати одне із кількох значень: „мулисте надріччя”, „осілість Мила”, „околиці крейдяних порід”. А Новомильськ означає „нова оселя Мильська”.
Пройшовши селом 2 км на схід, входимо в ліс. Тут є два об’єднані городища: Велике і Мале. Це заліснені, а від заходу з обривами, висоти, на яких в давнину були розміщені забудови. Між ними видно сліди давнього насипного валу, а дещо на захід – руїни Мурованого стовпа, від якого ніби починався підземний хід до Тайкурського замку. На сході височить гора Дівиця.За легендою, тут спокутує тяжку провину дівчина, яка видала ординцям таємний хід до фортеці, через що гора розкололася і поглинула її у своє лоно. За горою Дівицею гребнем простяглася висота Неділька, яка з давніх-давен пильнувала неподільну маєтність. Є й інші висоти: Лиса Гора - вершина, яка не має заростів; Вовча гора, де, кажуть, у яристому підніжжі гарцювали вовки; Камінна гора, з боків котрої видніються кам’яні пласти; Залісна гора розміщена за молодим лісом; Мельникова гора – залісена гориста висота, яка входила до маєтностей мельника.
МАРШРУТ № 2: м. Рівне - м. Здолбунів – с. Загороща-Здолбунівський кар’єр - Корнинський заказник – с. Порозів – с. Колоденка – м. Рівне
(Здолбунівський, Рівненський райони).
Протяжність активної частини: 12 км.
Як дістатися: електропоїзд „Рівне-Здолбунів” або маршрутне таксі № 207 „Рівне-Здолбунів”. Повернення у м.Рівне: маршрутне таксі № 58 „Колоденка-Тинне”.
Краєзнавчі об’єкти: Здолбунівський кар’єр.
Опис маршруту:
Маршрут походу пролягає по території Здолбунівського і Рівненського районів. Район подорожі розташований на півдні від обласного центру. В поході можна зібрати зразки корисних копалин (крейда, глина, кремінь), ознайомитись з роботою Здолбунівського кар’єру, звернути увагу на зміни в природі, які відбуваються внаслідок впливу Здолбунівського цементно-шиферного комбінату.
Маршрут розпочинається від залізничного вокзалу м.Здолбунова. Від вокзалу до Здолбунівського кар’єру треба пройти 3,5 км. В м.Здолбунів необхідно підійти до церкви Святої Катерини, яка розташована з тильної сторони залізничного вокзалу, а далі повернути на схід. Вузьким містком через річку Устю направляємось вздовж болота до с.Загороща. Проходимо центральною вулицею с.Загороща,в кінці якого перетинаємо шлях, що з’єднує села Загороща і Корнин.
А далі польовою стежиною рухаємось на північний схід і виходимо до Здолбунівського кар’єру цементно-шиферного комбінату. Тут добувають сировину для виробництва цементу і шиферу. Площа кар’єру 400 гектарів. Якщо підійти до східного краю кар’єру, то можна роздивитися шари грунту, які вміщують різні геологічні епохи (наприклад: вік крейди налічує майже 100 млн.років). З північно-західної сторони спускаємось в кар’єр, де збираємо рештки черепашок морських молюсків, які є одним із свідчень існування моря на цій території у минулому.
Від кар’єру в південному напрямку (азимут 150?) йдемо 1 км по низинній частині лісу між двома горбами. Це місце називається долина ефемероїдів (ефемероїди – це рослини, які характеризуються коротким періодом цвітіння. Майже всі вони занесені до Червоної Книги України: підсніжники, проліски, медунки темні, зірочки жовті, пшинки весняні, жовтяниці червонолисті, ряст бульбастий). До цієї частини Корнинського заказника потрібно приходити в квітні, в період активного цвітіння рослин-ефемероїдів.
Від долини ефемероїдів продовжуємо шлях на схід в напрямку лісового ставка, відстань до якого 1 км (азимут 115?). Через 20 хвилин можна побачити ставок, з заболоченими берегами. Привертає увагу велика кількість труб. Це з озера подається вода в кар’єр для очищення породи, а з кар’єру вода зливається знову в озеро.
Від ставка маршрут йде до плато точно на північ (азимут 10?), відстань - 1,5 км. В цій частині заказника росте багато кущів висотою до 1 м – це вовчі ягоди (вовче лико) і вовчі ягоди пахучі – кущі маленькі до 30 см. Дорога виводить на плато висотою до 250 м над рівнем моря, звідки видно майже весь ліс. І не дивно, бо це йдуть перші відроги Мізоцького кряжу. На початку квітня всі схили кряжу вкриті підсніжниками звичайними.
Далі маршрут з плато лежить до насипу непобудованої вузькоколійки в напрямку на північний схід (азимут 30?), відстань 1,5 км. Весь шлях пролягає по вузьких лісових дорогах, двічі проходить через давні хутори, де ще є садки. Вийшовши з лісу, потрапляємо на територію, прилеглу до насипу,що вкритий деревами та здалеку схожий на ліс. Біля насипу знаходиться невеликий хутір, де живуть люди. Тут можна зробити привал, зварити чай, набравши води в колодязі.
Після відпочинку рухаємось далі, від насипу по лісу на північ (азимут 0?),відстань 1,5 км до шосейної дороги Тайкури-Рівне. Залишається пройти відрізок маршруту 3 км до с.Колоденка на північний захід (азимут 310?). Дорога йде полями мешканців с.Колоденка.
З центру с.Колоденка маршрутним таксі № 58 Колоденка-Тинне повертаємось в м.Рівне до майдану Незалежності.
МАРШРУТ № 3: м.Рівне –с. Дермань – с.Верхів – м.Рівне
(Здолбунівський район).
Протяжність активної частини: 8 км.
Як дістатися: маршрутне таксі Рівне – Дермань (із залізничного вокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: Свято-Троїцький монастир, Троїцька церква, надбрамна вежа, дзвіниця, музей У. Самчука, Батиєва криниця.
Опис маршруту:
Маршрут подорожі пролягає на південь Рівненської області, де здіймаються Волинські Татри, які тягнуться на північний схід і високими горбами підпирають Полісся. Тут, у балках, під зеленим крилом Верхівського лісу розкинулось стародавнє село Дермань. Відомий культурно-освітній центр України XVI – XVII ст. Перша згадка про нього датується 1453 роком.
Маршрутне таксі зупиняється в центрі села, біля сучасної гімназії. Тут знаходиться музей Уласа Самчука, де багато цікавого можна дізнатись про історію села, його жителів, що прославили не лише Дермань, а й всю Україну.
Ще однією пам’яткою історії, культури, архітектури краю є Свято-Троїцький жіночий монастир, заснований князем Костянтином – Василем Острозьким.
Наступним цікавим краєзнавчим об’єктом С. ДерманЬ є Батиєва криниця. За свою багатовікову історію село зазнало як розквіту так і жахливих руйнувань. Згідно з однією з легенд, в 13ст. воно було зруйновано татаро-монгольською ордою під проводом хана Батия. Ще і сьогодні можна напитись кришталево – чистої води з цієї криниці, яка знаходиться в північно-східному напрямку від монастиря. Шлях до неї пролягає сільською вулицею та берегом річки Устя.
В східному напрямку від с. Дермань дорога розташоване село Верхів. Вісім кілометрів ґрунтової дороги захоплює неповторними краєвидами лісостепу. Місцем відпочинку може стати невеликий мішаний ліс біля ставу, площа якого становить близько 65 га. Тут можна не лише добре відпочити, а й віднайти лікарські рослини: живокіст, калюжницю (застосування яких є в книзі рівненського цілителя А.Н.Носаля „Від рослини до людини”). Ще однією цікавою рослиною, яку можна зустріти на березі ставу є меч- трава, що занесена до Червоної Книги України. За переказами, це озброєнні воїни, зачаровані злим чаклуном, перетворилися на зарості рослин з листками-мечами.
Повертаємося у місто Рівне маршрутним таксі із села Верхів.
МАРШРУТ № 4: м.Рівне-лісовий масив с.Колоденка-піщаний кар’єр-Карпова долина-м.Рівне
(Рівненський район).
Протяжність активної частини: 5 км
Як дістатися: маршрутне таксі № 58.
Краєзнавчі об’єкти: відслонення крейдяних відкладів,Колоденський ліс.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається в кінці вул.Рівненської, поблизу молитовного будинку, (зліва знаходиться Колоденське кладовище).
Переходимо на праву сторону ВУЛИЦІ. Рухаємося вздовж об’їзної дороги Городище-Староконстянтинів. З правої сторони за 200 м від молитовного будинку знаходиться природне відшарування крейдяних покладів (висота до 2 м). Тут можна зібрати зразки палеонтологічних решток: уламки іноцерам (двостулкових молюсків, устриць).
Рухаємося у тому ж напрямку вздовж шосейної дороги по правій стороні, грунтовою стежиною 500 м, проходимо невеличкий ліс і наближаємось до недіючого піщаного кар’єру. За бажанням, у цьому лісочку можна зробити невеличкий привал. Кар’єр є досить цікавий геологічної точки зору. У ньому на поверхню виходять породи неогенового, палеогенового і четвертинного віку. Поклади палеогену і неогену містять викопну фауну. При бажанні можна зібрати зразки порід. Тут зустрічаються двустулкові молюски (мактри, острея, пектеніди), гастроподи (букцикуми, трохуси), частково заміщені кристалами кальциту, окремі черепашки, вкриті перламутром.
Переходимо шосейну дорогу і йдемо до ліс західніше від кар’єру. На відстані 1 км від траси знаходиться Карпова долина, в якій щорічно проводиться свято для гуртківців обласної станції юних туристів „Посвята в юні туристи”.
В Карповій долині є невеличка галявина. Досить цікаво в цьому місці познайомитися з рослинами Колоденського лісу. Тут ростуть граби, дуби, бруслина, калина, копитняк, перстач, звіробій, деревій та ін.
Цікавою є історія села Колоденка, яке зараз належить до передмість м.Рівне. Досить активно забудовується район Червоні гори.
Очевидно, поселення людей існували на цій території ще в доісторичні часи. Неподалік від с.Колоденки археологами виявлено кілька курганів доби княжої Русі. Є також поховання доби козацьких воєн.
Цікаву історію має назва села. За місцевими переказами, вона походить від поширеного в давні часи лісовального промислу. Сотні років назад на цій території росли могутні ліси. Місцеві жителі працювали на лісорозробках, пани-урядники швидко багатіли з цього промислу. Згодом ці ліси вирубали дощенту. Згадка про них збереглася у назві села. В історичних документах село вперше згадується в акті від 4 липня (старого стилю) 1470 року. У 1606 році згадується вдруге про с.Колоденку в зв’язку з судовою справою.
У 20-х роках ХХ століття на території с.Колоденка активно діяв осередок „Просвіти”, в якому самовіддано працювали українські патріоти – родина Новосадів, Грицют та ін.
Найдавнішою архітектурною пам’яткою волинського зодчества є Георгієвська церква. Вона збудована на кошти громади в 1788 році. З тих пір запроваджене престольне свято на честь Юрія Переможця, яке щорічно святкується 6 травня.
Природною окрасою Колоденки є пасмо горбів, які є частиною Рівненського горбистого плато. Ці горби створюють неповторний ландшафт місцевості.
У Колоденському лісі ростуть різноманітні рослини: граби, дуби, бруслина бородавчаста, бузина, ліщина, копитняк європейський, розхідник плющовидний, перстач прямостоячий, кропива дводомна, люпин різнокольоровий, полин та ін. Сподіваємось, що ліс є гарним місцем для відпочинку та відновлення сил, як для місцевих жителів, так і для міських.
В кінці лісу, рухаючись по пониженню на захід(500 м), можна вийти на грунтову дорогу, яка пересікається з шосейною. Повернувши вліво, через 1 км підходимо до міського кладовища. Це кінцева зупинка міського транспорту. Тут зупиняються автобуси та маршрутні таксі. Через 10-15 хвилин дістанемося до центру м. Рівне.
МАРШРУТ № 5: м.Рівне - с.Решуцьк - м.Рівне (Рівненський район).
Протяжність активної частини: 6,5 км
Як дістатися: маршрутним таксі Рівне - Решуцьк, залізничним транспортом.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається на залізничній станції с.Решуцьк. Звідти рухаємось в північному напрямку 400 м лісовою стежкою, а потім звертаємо на схід, ще 200 м, і потрапляємо до чудового озера з острівцем посередині. На березі ростуть кущі ліщини, бруслини бородавчастої, вовчі ягоди, а також верби.
Далі, рухаючись на захід, через ліс 600 м, входимо в село. Пройшовши ще 1 км на північ, потрапляємо на лівий берег річки Горині. По навісному дерев’яному містку прямуємо до ставків рибного господарства. Повернувшись на лівий берег, йдемо лугом в західному напрямку 500 м і підходимо до невеличкого озера, назва якого Замчисько. Легенда розповідає про те, що на місці озера стояв великий і гарний замок, який в одну ніч провалився під землю разом з паном та всіма мешканцями, а на ранок люди побачили замість замку озеро.
Недалеко від озера (200м на захід) знаходиться стариця річки Горинь. Обійшовши її, вдалині побачимо листяний ліс, та його заболочену смугу. Саме тут знаходиться популяція хвоща великого – цінного реліктового виду, характерного рівнинам України, в тому числі Українському Поліссю та Волинському лісовому плато. В заболоченому відрозі наявні великі популяції валеріани високої, болотної орхідеї, пальчатокорінника червоного, занесеного до Червоної Книги України.
Схил в цьому місці вкритий листяним лісом з переважанням липи та осики. Це величезна рідкість для Полісся. Липові ліси є залишками лісів, поширених тут 4-5 тис. років тому.
Повертаємось в село. Пройшовши в південному напрямку 2 км, потрапляємо в Решуцький ліс.
Ліс переважно мішаний, граб чергується з ялиною та сосною. Тут можна зупинитись на привал. Водою потрібно запастися в селі. Навколо місця привалу можна побачити окопи з часів Першої світової та Великої Вітчизняної воєн.
З лісу в південно-східному напрямку, лісовою стежкою виходимо до залізничної станції. Весь перехід лісом - це відстань 1 км.
Поповнити запаси продуктів харчування можна в магазині с.Решуцьк, там же знаходиться пункт медичної допомоги.
Цей маршрут цікавий своїми природними краєвидами, історичним минулим, знайомством з флорою Рівненського району. Це одне з улюблених місць відпочинку рівнян.
МАРШРУТ № 6: м.Рівне - Вишнева гора (Рівненський район).
Протяжність активної частини: 4 км.
Як дістатися: від РЗВА автобусом або тролейбусом N 6, а з залізничного вокзалу електропоїздом Луцького напрямку до станції “Обарів”; або маршрутним таксі “Рівне-Городок”. Краєзнавчі об’єкти : Городоцький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ботанічний заказник – Вишнева гора.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається від центру села Городок, де знаходиться місцева школа. В школі діє музей „Історія школи та села Городок”. За зупинкою необхідно повернути праворуч (північно-східний напрям). Через 30 м біля річки Устя знаходиться Свято-Миколаївський жіночий монастир.
Перша згадка про монастир відноситься до 1516 р.
У Городку на острові був заснований скит Києво-Печерської Лаври. За часів його існування побудували одноповерховий корпус, до якого була приєднана церква на честь святого пророка Божого Іллі. За переказами на острові був також храм на честь Архистратига Михаїла. В середині 17 ст. на острові було засновано одну з резиденцій православних митрополитів та єпископів України. У 1730р. Городок переходить під юрисдикцію Луцького уніатського єпископа Афанасія Шептицького. Православний скит було знищено, дерев’яна церква пророка Іллі перебудована на Свято-Миколаївську (1740 р.) і діяла як уніатський прихід. Близько 1772 р. була збудована дзвіниця. В кінці 18ст. на острові поселився граф Валент Естергазі. При ньому колишній монастирський будинок стає невеликим палацом.
У 1870 р. в Городку поселилася сім’я барона Феодора фон Штенгеля. Завдяки його піклуванням було відкрито початкову школу для дітей. Крім того, у 1896 р. барон відкрив перший на Волині краєзнавчий музей, який розташувався на острові. На жаль, більша частина експонатів була втрачена під час Першої та Другої світових воєн.
14 серпня 1990 року виконком Рівненської районної ради народних депутатів прийняв рішення про передачу комплексу споруд Свято-Миколаївського храму разом з територією Рівненському єпархіальному управлінню УПЦ.
3 квітня 1993 року на острові був відкритий монастир. Тоді ж освятили і внутрішню церкву обителі на честь пророка Божого Іллі.
Від монастиря до Вишневої гори треба пройти 2 км. Спочатку по шосейній дорозі, яка веде вверх. Поступово ця дорога переходить в ґрунтову і закінчується в кінці села, звідки можна побачити Вишневу гору.
Заказник знаходиться на північній околиці Волинського лісового плато і відмежовує його від Полісся. Висота Вишневої гори, яка складена потужними відкладами крейди, та вкрита кількаметровою лесовою шапкою, близько 50 м. Біля підніжжя гори накопичуються продукти руйнування її поверхні: крейда, глина. Схили дуже круті, порізані ярами, урвищами, густо порослі. Подекуди крізь темну зелень проглядають яскраво-білі плями: то відшаровується крейда на схилах.
Рослинність Вишневої гори своєрідна, нетипова для нашої місцевості. Найцікавіша для ботаніків рослинність південних схилів. Вони майже під прямим кутом вловлюють сонячне проміння, тому мікроклімат тут значно сухіший і тепліший, ніж за 100-200 м від цього місця. З весни до осені неодноразово змінюється вигляд Вишневої гори. Ранньою весною жовтувато-зелений аспект створює осока низька – типова рослина західних степів. Тоді ж зацвітають і маленькі, висотою до 20 см кущі – вишня степова, завдяки якій гора отримала свою назву. Поступово вишню степову витісняє терен разом з шипшиною та барбарисом. На південних схилах заказника росте ряд трав’янистих рослин, які характерні для степової зони України, зокрема: горицвіт весняний, півники угорські, ковила волосиста, цибуля круглоголова, юринея павутиниста, шавлія кільчаста, гвоздика різнобарвна, льон жовтий.
На протилежному північному схилі цієї ж гори – уже зовсім інша картина. Там росте типовий грабняк Волинського лісового плато, він займає і вершину гори. По узліссях до граба домішуються сосна, береза, дуб.
Зростаючих тут лілію лісову та підсніжник білосніжний занесено до Червоної книги. Чимало цінних лікарських рослин – буквиця, перстач білий, первоцвіт весняний, маренка запашна, материнка, суниці, звіробій… Дуже щедро обдарувала природа Вишневу гору – це заповідний степовий острів, що здіймається у лісовій зоні поблизу м.Рівне.
В долині біля самої гори є криниця, де можна набрати води. Підніматись на гору краще з західної сторони.
Тією ж дорогою можна повертатися назад і автобусом „Рівне-Городок” їхати до заводу високовольтної апаратури.
МАРШРУТ № 7: м.Рівне-с.Рисвянка-с.Гориньград-І-м.Рівне (Рівненський район).
Протяжність активної частини: 12 км
Як дістатися: маршрутне таксі Рівне-Гориньград-ІІ (від автовокзалу).
Опис маршруту:
Село Рисвянка знаходиться за 15 кілометрів від м.Рівне, напрямок - північний схід. Завдяки сприятливому клімату та рельєфу територія села здавна заселялася людьми. Про це свідчать археологічні розкопки, які проводилися в радіусі 1,5-2 км на північний захід від села. В результаті розкопок було виявлено залишки людських поселень бронзової доби і підкурганне поховання.
Відносно сучасного рельєфу слід зазначити, що територія с.Рисвянка знаходиться в межах Рівненського плато Рівненської хвилясто-горбистої височини. У південному напрямку рельєф характеризується наявністю глибоких балок з крутими схилами.
За планом маршруту походу слід рухатися на південний схід від села, де за 2,5-3 км розташоване родовище глини. Далі, у напрямку с.Гориньград-І на відстані 3,5 км від с.Рисвянки знаходиться невелика водойма площею 24,3 га, глибиною 1,5-2 м. На сьогоднішній день водойма замулена і заболочена, проте тут на риболовлі полюбляють проводити своє дозвілля жителі села. Біля водойми знаходиться ліс, де можна зробити привал.
В деревостої цього мішаного лісу основними породами є сосна, осика, вільха, граб, дуб, береза. Підлісок складається з ліщини, бузини, горобини, глоду, терену.
У трав’яному ярусі природних рослинних асоціацій поширена папороть, ожина, типчак овечий, чебрець, суниці, чорниці.
У лісі зустрічаються гриби: опеньки, сироїжки, лисички, підосичники, підберезники, білі.
На заболочених ділянках ростуть верболози, осока, очерет, лепеха, вороняче око.
За 4,5-5 км від лісу, в мальовничих садах, видніється с. Рисвянка.
В селі дуже привітні і доброзичливі люди, спілкуючись з якими можна дізнатися багато цікавих фактів з історії села. Наприклад, про три версії походження назви села, про те, що сучасне село знаходиться на цій території з 1949 року, а на місці старого поселення зараз розташований військовий полігон – Рівненський навчальний центр військової підготовки. Про те, що після переселення люди довгий час мешкали у землянках, і про те, які малородючі були тут землі, про своїх батьків і їх наставників-вчителів.
І на завершення походу слід завітати на тераси, які розгорнули свої крила на південній околиці села. На схилах, крутизна яких в окремих місцях перевищує 15 градусів, рисвянці висадили чудовий яблуневий сад площею 20 гектарів. Відвідайте цю унікальну місцину і вам захочеться повернутися сюди знову.
Унікальна і сама назва села Рисвянка, яка, до речі, єдина на території нашої держави.
Похід завершується. Із центральної сільської зупинки маршрутне таксі довезе вас до автовокзалу у м.Рівне.
МАРШРУТ № 8: с.Жаврів - с.Глибочок - урочище Вали - Польське кладовище - пам’ятник Закревського - с.Жаврів (Гощанський район).
Протяжність активної частини: 22 км.
Як дістатися: Маршрутне таксі Рівне-Жаврів (з автовокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: Урочище Борщівка; урочище Вали; лісове озеро;Польське кладовище; пам’ятник Закревського.
Опис маршруту:
Маршрут подорожі розпочинається в селі Жаврів Гощанського району.
Від с.Жаврів рухаємось на південний схід в напрямку с. Глибочок по дорозі з асфальтовим покриттям. через 3 км потрапляємо в урочище Борщівка. До літа 1943 року це було село, в якому мирно проживало польське і українське населення. Чорного дня 3 березня 1943 року німецько-фашистськими окупантами частина села була спалена, а 270 жителів розстріляні.
При дорозі, на місці спалених будинків, з’явилась братська могила. Після цієї трагедії польські родини, які вижили, виїхали в Польщу. Українці переселились у різні села нашої області. Село ж не відродилося. Як продовження мирного співіснування двох народів, 6 листопада 2003 року урочище Борщівку відвідала офіційна польська делегація. Серед членів делегації були і колишні жителі Борщівки.
Далі крокуємо на південний захід місцевістю з мальовничою природою, через луг та біля лісу, де є перешкода – меліоративний канал. Через один кілометр потрапляємо в урочище Вали, визначну історичну пам’ятку. Ще до нападу монголо-татарів на Русь, як передавали з покоління в покоління старожили, з південно-східної сторони теперішнього Глибочка було розташоване слов’янське поселення Городище, а нині Вали.
Знайдені тут у різний час оброблені кам’яні знаряддя свідчать, що в період неоліту доісторичні люди на цих землях мали постійне місце проживання, а природні умови були сприятливі як для риболовлі, так і для полювання, а згодом - приручення і розведення диких тварин. Зараз це пам’ятка археології.
Після урочища починається найважчий відрізок подорожі; він проходить переважно через ліс, де є багато різних природних перешкод: хащі, повалені вітром дерева, яри, заболочені ділянки. Його протяжність шість кілометрів. Кінцевою точкою є лісове озеро. В цьому місці бажано зробити привал, поповнити запаси води та відпочити.
Серед чудової природи Жаврівського лісу причаїлось лісове озеро. Воно оточене зеленими вербами, що ніжно опускають своє гілля у воду. У літню пору до озера приїжджають на відпочинок .
Далі потрібно рухатись на північний захід. Маршрут пролягає через листяний та хвойний ліс. Довжина ділянки – сім кілометрів лісовими дорогами та просіками. Кінець етапу – Польське кладовище.
Дивлячись на ці, вже майже зарослі лісом, могили, мимоволі повертаєшся у далеке минуле, коли села Жаврів, Глибочок і Борщівка входили до складу Польщі. Ще й зараз на могильних пам’ятниках, що збереглися, можна прочитати прізвище, ім’я, дати народження мирних жителів та солдатів-жовнірів. Також збереглися залишки сімейного склепу князів Острозьких. Старожили розповідають, що під час Другої світової війни від німецьких облав в склепі переховувались діти, що випасали худобу на узліссі. Кладовище було окопане глибоким ровом, який зберігся і донині.
Далі 3 кілометри рухаємось ґрунтовою дорогою. Єдиною перешкодою на шляху є меліоративний рів, заповнений водою. Напрямок руху – північ. Шлях проходить повз сільськогосподарські угіддя. Кінцевою точкою є пам’ятник Закревському, який знаходиться в с.Глибочок.
Пам’ятник Ігнатію Закревському споруджено 3 травня 1820 року. Тут же на плиті викарбувана морально-філософська настанова поміщика. В перекладі з польської вона звучить так: „Смерть є початком безсмертя. Якими б важкими чи легкими стежками ти не ходив, жив у славі чи в біді, будь завжди розумним, не будь злим, бо все ж справедливість є на землі.” Підпис „Ігнатій Закревський” засвідчує, що саме він є автором цієї сентенції. Стоїть кам’яна фігура при виїзді з с.Глибочок, поруч з полем Закревщина, яке названо так на честь усе того ж польського шляхтича.
Далі – останній етап подорожі. Він є найлегшим, оскільки проходить дорогою з асфальтовим покриттям, вулицями сіл Глибочок і Жаврів. Його довжина два кілометри.
Маршрут подорожі закінчується на автобусній зупинці села Жаврів.
МАРШРУТ № 9: м.Рівне – смт.Клевань – м.Рівне
(Рівненський район).
Протяжність активної частини: 13 км.
Як дістатися: Маршрутне таксі Рівне-Клевань (від залізничного вокзалу); приміський потяг „Здолбунів-Ковель” до ст.Клевань.
Краєзнавчі об’єкти: Клеванський замок; церква Різдва Христового;
Благовіщенський костел; крейдяні подклади Рівненщини; віковічні сосни Новоставського лісу.
Опис маршруту:
Від автобусної станції смт.Клевань вирушаємо до залишків Клеванського замку. Чіткий орієнтир – церква Різдва Христового, яку потрібно обійти зліва і пройти дорогою приблизно метрів 20.
Історія Клеванського замку бере свій початок з похмурого середньовіччя і тісно пов’язана з відомим родом князів Чарторийських. Історики пов’язують цю територію з літописною Коливанню, перша згадка про яку датується 1113 роком. Князь Клеванський у 1475 р. розпочав тут будівництво замку і осадив містечко під назвою Клевань. Син Михайла Чарторийського і внук Василя, удільного князя Чарторийського, Федір, староста луцький, отримав у спадок Клеванську волость. Саме він у кінці ХV століття обновив замок, оточивши його глибоким ровом, який наповнив водами Стубли і товстими кам’яними стінами. В окремих місцях цегляні стіни досягали 3,8 м. Остаточно замок був добудований у 1561 році. Згодом його успадкував менший син Федора – Юрій. Він перший з роду Чарторийських зрадив релігії своїх предків і в 1598 р. перейняв католицьку віру. В 1610 році Юрій побудував у Клевані благовіщенський костел і приписав до нього село Новий Став. Син Юрія, Миколай, воєвода Волинський, в 1630 році реставрує замок і засновує тут єзуїтську колегію. Із часу вигнання останніх з Польщі (1773 р.) Клеванський замок пустував до початку ХІХ ст.
У 1817 р. князь Костянтин почав перебудову замку. Була зруйнована східна стіна і на її місці побудовані два флігелі, де розташували повітове училище, якому передали бібліотеку Чарторийських. При училищі відкрито фізичний і мінеральний кабінети, ботанічний сад. У 1834 році училище переведено в місто Луцьк, а в замок переїхала гімназія. Багато років підряд замок переходив з одного відомства до іншого і остаточно спорожнів у 1988 році.
У 1777 році поряд із замком, в центрі Клеваня, побудовано було православну церкву Різдва Христового. Вона є діючою і до сьогодні. Після відвідування замку продовжуємо наш шлях через Благовіщенський костел, який знаходиться у північному напрямку від автовокзалу (приблизно 100 м).
Від костелу по правому провулку спускаємось до лугу і у східному та північно-східному напрямку правим берегом річки Стубла вирушаємо у район „древнього моря”, яке вкривало територію області (за винятком Українського щита) у мезозої. Завдяки цьому вся поверхня була перекрита товщею верхньокрейдяних відкладів, вік яких 60-100 млн. років. У селі Новостав Рівненського району є відслонення крейдяних порід цього періоду. Далі проходимо 1 км по деражненській трасі і зупиняємось біля вапнякового кар’єру села Новостав.
Ця територія належить до платформенної структури Волинсько-Подільської плити. Саме на цій плиті поширені крейдяні подклади морських платформ денних фацій. Ці крейдяні подклади за віком можна віднести до туронського ярусу.
Відклади туронського ярусу Новоставського кар’єру представлені майже чистими вапняками, в яких нерозчинний в соляній кислоті залишок становить 4%. Це писальна крейда.
В кар’єрі знайдений також кремінь з рештками добре зображених морських їжаків. Тобто моховатко-голкошкірові вапняки, або їжакові вапняки турону є в околицях с.Новостав. Свідком того, що відбувалось тут, є невелике озерце – залишок крейдяного моря. Пройшли мільйони років, а воно живе і нікуди не зникло. Місцеві жителі стверджують, що досягти його дна неможливо... таке воно глибоке. Це ще одна з нерозгаданих таємниць.
Далі крокуємо 2 км на північ сосновим лісом, в якому можна зробити привал і перепочити. Після відпочинку проходимо через с.Новостав, за селом бруківка закінчується і ми продовжуємо рух по ґрунтовій дорозі до мосту через р.Стубла, переходимо на лівий берег і продовжуємо рухатись дорогою, що входить в ліс. Через 3 км підходимо до 300-річної сосни, яка росте у 3- кварталі Новоставського лісництва. На сьогодні від сосни, яку у 2005 році зломив буревій, залишився лише стовбур.
Проходимо вперед дорогою ще 600-700 метрів, повертаємо праворуч і на схилі знаходимо криничку-джерело, в якому набираємо воду і продовжуємо свій шлях тією ж дорогою. Пройшовши ще кілометр, ми потрапляємо на чудову галявину з віковічними соснами, яка розташована праворуч від дороги. Тут можна чудово відпочити, приготувати туристський чай, а при бажанні і заночувати.
Додому вирушаємо тією ж дорогою в південно-західному напрямку. Через 1-1,5 км виходимо у с.Руда Красна, через яке проходить траса Держане-Рівне. Звідси маршрутним автобусом можна дістатися до Клеваня або Рівного.
При бажанні, пройшовши 2 км по трасі, можна дійти до зупинки потяга і повернутись додому залізницею.
МАРШРУТ № 10: смт.Зоря – с.Диків – с.Білів - Білівські Хутори –с.Пересопниця
(Рівненський район).
Протяжністьактивної частини: 18 км.
Як дістатися: Маршрутне таксі Рівне-Клевань (від залізничного вокзалу).
Назад: рейсовий автобус Іскра-Рівне (від с.Пересопниця до автовокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: церква Святого Миколая; овочесушильний, виноробний, цегельний, лісопильний заводи; давньоруське городище; каскади валів; кургани; монастир; церква Святого Миколая; дзвіниця;оборонні вали, пам’ятник Пересопницькому Євангелії.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинаємо з селища Зоря, що в Рівненському районі.
Селище Зоря виросло на місці Сморжівських хуторів.
Зоря має збудовану в 1992 році церкву Святого Миколая. Агрофірма з однойменною назвою створила різні прибуткові об’єкти: овочесушильний, виноробний, склотарний, цегельний, лісопильний заводи, садоводські, тепличні, фермерські та інші господарські мережі.
В південно-західному напрямку від селища Зоря ґрунтова дорога веде до с.Диків (близько 4 км), головна вулиця якого примикає до роздвоєного русла річки Стубли й острівка Озерця. Найдавніші вісті про Диків дає грамота 1446 року. Там сказано, що „Село Деков на Стубле ж” король дарує Михайлові Чарторийському. Назва цього села пов’язана із легендою про юнака, який спорудив пастки на диких кабанів.
Автошляхом на південь від Дикова через два-три кілометри вступаємо до володінь села Більова, колись містечка, форпосту столичної Пересопниці. Тут, над берегом Стубли, на найвищому в околиці узгір’ї (221 м над рівнем моря) видніють силуети давньоруського городища, перстневидні каскади валів, а далі - мереживо старовинних курганів. На думку вчених, Білів існував уже за князя Святослава Великого (965-966 роки), а в час першої згадки Пересопниці (1149 р.) був підвладним князю Андрію Юрійовичу Боголюбському. Ніби тут його син Володимир збудував фортецю Білгород при річці Білюзі (або Стублі). Відлуння цієї події знаходимо в „Старовинних історіях Клеванського замку”, де сказано: „Направо од Жукова, у двух верстах от Пересопницы, над речкою Стублой видно старинный замок и возле города Белграда ныне села Белева: там же при речке Белюзе лежит остров Гадреев”.
Від села Білів вирушаємо бруківкою в південно-західному напрямку і через 4 км підходимо до с.Хутір Білів, де розташований православний жіночий монастир. Тут у квітні 1927 р., у хаті бідної селянки Степаниди Надьохи обновилась ікона Божої Матері „Взыскание погибших”. Невдовзі православне духовенство вирішило будувати на цьому місці церкву, а у 1932 р. – монастирський скит. Тут можна здійснити екскурсію територією монастиря, а також відвідати богослужіння у Богородицькій церкві, де знаходиться оновлена ікона.
Далі наша дорога пролягає в південно-західному напрямку до кінцевого пункту нашої подорожі – села Пересопниця. Це 5 км польової дороги, що приємно вражає неповторними краєвидами лісостепу. Підходячи ближче до заплави р.Стубли, вступаємо в село, що розтягнулось вздовж течії вузькою смугою. Зараз це невелике волинське село, що в двадцяти п’яти кілометрах на захід від Рівного, а колись у сиву давнину воно було типовим давньоруським містом, столицею удільного князівства. Можливо саме тоді й виникла назва міста. Існує припущення, що топонім „Пересопниця” походить від слова „переспа”, назви земляних укріплень. Наша Пересопниця, без сумніву, мала „переспи” („пересопи”) і, очевидно, чимось особливо примітні, оскільки ВОНИ стали символом формування відповідної назви. Так, археолог Б.Антонович засвідчив тут існування фортечних валів висотою до 10 метрів. Їх контури видно й зараз.
За писемними джерелами місто Пересопниця на сторінках літопису неодноразово виступає з 1149 до 1246 р. відразу як центр Погоринської волості – спірної історико-територіальної області на межі Київщини і Волині. Згідно ж з даними багаторічних археологічних досліджень Пересопниця, як місто, виникла наприкінці ХІ ст. на території племінного осередку волинян VІІ-ХІ ст., що розташовувався на пожвавленому так званому „німецькому шляху” з Азії до Атлантичного побережжя. Ця обставина сприяла швидкому утвердженню тут великокнязівської влади та економічному розвитку міста. Саме тут у 1150 р. відбувся з’їзд володарів руських земель. Тут вони цілували хрест „на вічний мир”. Серед учасників з’їзду були Володимирко Галицький, Юрій Довгорукий, Ярослав Галицький Осмомисл, Гліб Юрійович, Ізяслав Мстиславович, Мстислав Володимирович та інші. Але завдяки тій обставині, що сусідні територіальні центри Луцьк і Дорогобуж мали зручніше розташування та грунтовніші історичні корені князівський стіл у Пересопниці у 1227 р. був ліквідований. А внаслідок монголо-татарської навали місто поступово занепадає. Йде зворотний процес розпаду міста на окремі поселення. На місці колись великого міста Пересопниці виникає три містечка: Жуків, Білів та Пересопниця з монастирем.
Існує дві версії про заснування монастиря у Пересопниці. Згідно з однією, він постав при Андрієві Боголюбському в 1150-1151 роках, коли місто стало центром великого уділу. Інший переказ пов’язує заснування монастиря з Мстиславом Ярославовичем Німим, який княжив у Пересопниці більше 20 років у першій чверті ХІІІ ст.
За переказами, Пересопницький монастир розташовувався на укріпленому мисі правого берега річки Омелянівки за кілометр на схід від дитинця. На цьому місці з давніх часів стоїть кам’яний хрест, археологічні дослідження виявили там численні поховання. Частина поховань була покрита кам’яними плитами.
Однак, з роками, не маючи належної підтримки з боку місцевих окатоличених магнатів, православні монастирі занепадали. Така доля спіткала і монастир в Пересопниці. У 1630 р. православний Пересопницький монастир з усіма його будівлями і маєтностями був переданий Королівським указом „у вічне володіння” Клеванській єзуїтській колегії. Після такої переміни Пересопниця остаточно занепала, так що навіть місце розташування колишнього монастиря з певністю зараз визначити важко.
Пам’ять про славний монастир не стерлася в народі. І запорукою цьому є книга, створена в його стінах у середині ХVІ ст. з ініціативи княгині Анастасії Юріївни Заславської, уродженої княжни Гольшанської (монастирське ім’я Парасковія), при матеріальній підтримці її зятя, клеванського князя Івана Федоровича Чарторийського та його дружини Євдокії. Оту книгу ще називають „Українською першокнигою”, оскільки це перший переклад Євангелія українською мовою. Саме на цьому Євангелії за усталеною з 1991 р. традицією, присягають на вірність українському народу Президенти нашої держави.
Зараз Пересопниця нараховує близько 90 дворів, має добудовану у 1680-1705 роках церкву Святого Миколи, дзвіницю. У наш час село привертає все більше увагу широкої громадськості. Сюди для влаштування ювілейних дат, вивчення пам’яток української культури часто прибувають люди з різних околиць краю і зарубіжжя. Тут нещодавно встановлено пам’ятник, символізуючий місце створення української першокниги – Пересопницького Євангелія.
Відвідавши визначні місця Пересопниці, повертаємося додому рейсовим автобусом, який курсує за маршрутом Рівне-Іскра кілька разів на день.
МАРШРУТ № 11: с.Смордва - церква Різдва св.Богородиці-мисливський заказник-урочища „Смордва” -г.Чарторія - с.Смордва (Млинівський район).
Протяжність активної частини: 16,8 км.
Як дістатися: маршрутне таксі або автобус Рівне-Млинів-Смордва (з автовокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: церква Різдва св.Богородиці;мисливський заказник;Державне заповідне лісове урочище „Смордва”;гора Чарторія.
Опис маршруту:
Маршрут походу розпочинається від церкви Різдва св.Богородиці (1787 р.), яка є пам’яткою архітектури ХVІІІ ст. Зводилася церква швидше всього як костел. Храм будувався при сприянні поміщика Іосіфа Ледухівського на кошти прихожан. Дзвіниця і церква кам’яні. У 1890 році храмові належало 30 десятин орної землі та 3 десятини сінокосів. 26 листопада 1884 році у селі Смордва відкрито церковно-приходську школу, яка теж утримувалась на кошти прихожан.
За 600 м від церкви знаходиться ставок, мисливський заказник, де охороняються водоплавні птахи. На невеличкому півострові облюбував місце для свого маєтку пан Ледухівський. За твердженнями старожилів села, це була надзвичайно красива споруда. Окрасою ставка є білі лебеді, які щороку прилітають до нього. На водоплавних птахів заборонено полювання.
За 6 км від села знаходиться г.Чарторія (325 м). Це найвища точка Млинівського району. На цій горі багато підсніжників. Масове цвітіння підсніжників навесні – це воістину захоплююче видовище: здається, земля вкрилась білою скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних квіточок.
На схід від гори Чарторія знаходиться заповідне лісове урочище „Смордва”. Біоценоз урочища характеризується великою різноманітністю рослин. В усіх наземних ярусах лісу нараховується 23 види рослин.
У заповідному урочищі ростуть рослини, що занесені до Червоної книги України і рослини, що належать до групи рідкісних. Це підсніжник, цибуля ведмежа, вовче лико, плющ звичайний.
Через 4 км від урочища, біля підніжжя крейдяних горбів, знаходяться джерела. Учні місцево
МАРШРУТ № 1: м.Здолбунів - с.Новомильск - г.Дівиця-м.Здолбунів (Здолбунівський район).
Протяжність активної частини: 11 км
Як дістатися: маршрутне таксі Рівне-Здолбунів (від залізничного вокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: кар’єр каолінових глин, гора Дівиця.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається на західній околиці м.Здолбунів, біля мосту через річку Устя. На північ від мосту знаходиться велика водойма, яка належить українському товариству мисливців та рибалок.
Рухаючись на схід асфальтованою дорогою з лівої сторони видно кар`єр Здолбунівського цементно-шиферного комбінату. Від дороги до кар’єру 500 метрів. Тут добувають сировину для виробництва цементу і шиферу. Площа кар’єру 400 гектарів. Якщо підійти до східного краю кар’єру, то можна роздивитися шари залягання гірських порід різних геологічних епох (наприклад: вік крейди налічує майже 100 млн. років). З південної сторони спускаємось в кар’єр, де збираємо рештки черепашок морських молюсків, які є одним із свідчень існування моря на цій території у минулому.
Рухаючись далі на схід асфальтованою дорогою через 3,5 км входимо в с.Новомильськ. Село розташоване на правому березі р.Устя. Околиця села приховує сліди поселень доби палеоліту, яка характеризувалася розвитком первісно-общинного,матріархально-родового ладу та використанням кам'яних знарядь праці. Крім того,тут виявлені рештки зброї, предметів побуту часів Київської Русі та середньовіччя.
с.Новомильськ успадкувало назву від староруського фортечного міста Мильська, яке вперше згадується в літописі від 31 березня 1151 року.Наступні згадки про місто знаходимо у записах починаючи з ХV ст. Мильськ міг у своїй назві приховати одне із кількох значень: „мулисте надріччя”, „осілість Мила”, „околиці крейдяних порід”. А Новомильськ означає „нова оселя Мильська”.
Пройшовши селом 2 км на схід, входимо в ліс. Тут є два об’єднані городища: Велике і Мале. Це заліснені, а від заходу з обривами, висоти, на яких в давнину були розміщені забудови. Між ними видно сліди давнього насипного валу, а дещо на захід – руїни Мурованого стовпа, від якого ніби починався підземний хід до Тайкурського замку. На сході височить гора Дівиця.За легендою, тут спокутує тяжку провину дівчина, яка видала ординцям таємний хід до фортеці, через що гора розкололася і поглинула її у своє лоно. За горою Дівицею гребнем простяглася висота Неділька, яка з давніх-давен пильнувала неподільну маєтність. Є й інші висоти: Лиса Гора - вершина, яка не має заростів; Вовча гора, де, кажуть, у яристому підніжжі гарцювали вовки; Камінна гора, з боків котрої видніються кам’яні пласти; Залісна гора розміщена за молодим лісом; Мельникова гора – залісена гориста висота, яка входила до маєтностей мельника.
МАРШРУТ № 2: м. Рівне - м. Здолбунів – с. Загороща-Здолбунівський кар’єр - Корнинський заказник – с. Порозів – с. Колоденка – м. Рівне
(Здолбунівський, Рівненський райони).
Протяжність активної частини: 12 км.
Як дістатися: електропоїзд „Рівне-Здолбунів” або маршрутне таксі № 207 „Рівне-Здолбунів”. Повернення у м.Рівне: маршрутне таксі № 58 „Колоденка-Тинне”.
Краєзнавчі об’єкти: Здолбунівський кар’єр.
Опис маршруту:
Маршрут походу пролягає по території Здолбунівського і Рівненського районів. Район подорожі розташований на півдні від обласного центру. В поході можна зібрати зразки корисних копалин (крейда, глина, кремінь), ознайомитись з роботою Здолбунівського кар’єру, звернути увагу на зміни в природі, які відбуваються внаслідок впливу Здолбунівського цементно-шиферного комбінату.
Маршрут розпочинається від залізничного вокзалу м.Здолбунова. Від вокзалу до Здолбунівського кар’єру треба пройти 3,5 км. В м.Здолбунів необхідно підійти до церкви Святої Катерини, яка розташована з тильної сторони залізничного вокзалу, а далі повернути на схід. Вузьким містком через річку Устю направляємось вздовж болота до с.Загороща. Проходимо центральною вулицею с.Загороща,в кінці якого перетинаємо шлях, що з’єднує села Загороща і Корнин.
А далі польовою стежиною рухаємось на північний схід і виходимо до Здолбунівського кар’єру цементно-шиферного комбінату. Тут добувають сировину для виробництва цементу і шиферу. Площа кар’єру 400 гектарів. Якщо підійти до східного краю кар’єру, то можна роздивитися шари грунту, які вміщують різні геологічні епохи (наприклад: вік крейди налічує майже 100 млн.років). З північно-західної сторони спускаємось в кар’єр, де збираємо рештки черепашок морських молюсків, які є одним із свідчень існування моря на цій території у минулому.
Від кар’єру в південному напрямку (азимут 150?) йдемо 1 км по низинній частині лісу між двома горбами. Це місце називається долина ефемероїдів (ефемероїди – це рослини, які характеризуються коротким періодом цвітіння. Майже всі вони занесені до Червоної Книги України: підсніжники, проліски, медунки темні, зірочки жовті, пшинки весняні, жовтяниці червонолисті, ряст бульбастий). До цієї частини Корнинського заказника потрібно приходити в квітні, в період активного цвітіння рослин-ефемероїдів.
Від долини ефемероїдів продовжуємо шлях на схід в напрямку лісового ставка, відстань до якого 1 км (азимут 115?). Через 20 хвилин можна побачити ставок, з заболоченими берегами. Привертає увагу велика кількість труб. Це з озера подається вода в кар’єр для очищення породи, а з кар’єру вода зливається знову в озеро.
Від ставка маршрут йде до плато точно на північ (азимут 10?), відстань - 1,5 км. В цій частині заказника росте багато кущів висотою до 1 м – це вовчі ягоди (вовче лико) і вовчі ягоди пахучі – кущі маленькі до 30 см. Дорога виводить на плато висотою до 250 м над рівнем моря, звідки видно майже весь ліс. І не дивно, бо це йдуть перші відроги Мізоцького кряжу. На початку квітня всі схили кряжу вкриті підсніжниками звичайними.
Далі маршрут з плато лежить до насипу непобудованої вузькоколійки в напрямку на північний схід (азимут 30?), відстань 1,5 км. Весь шлях пролягає по вузьких лісових дорогах, двічі проходить через давні хутори, де ще є садки. Вийшовши з лісу, потрапляємо на територію, прилеглу до насипу,що вкритий деревами та здалеку схожий на ліс. Біля насипу знаходиться невеликий хутір, де живуть люди. Тут можна зробити привал, зварити чай, набравши води в колодязі.
Після відпочинку рухаємось далі, від насипу по лісу на північ (азимут 0?),відстань 1,5 км до шосейної дороги Тайкури-Рівне. Залишається пройти відрізок маршруту 3 км до с.Колоденка на північний захід (азимут 310?). Дорога йде полями мешканців с.Колоденка.
З центру с.Колоденка маршрутним таксі № 58 Колоденка-Тинне повертаємось в м.Рівне до майдану Незалежності.
МАРШРУТ № 3: м.Рівне –с. Дермань – с.Верхів – м.Рівне
(Здолбунівський район).
Протяжність активної частини: 8 км.
Як дістатися: маршрутне таксі Рівне – Дермань (із залізничного вокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: Свято-Троїцький монастир, Троїцька церква, надбрамна вежа, дзвіниця, музей У. Самчука, Батиєва криниця.
Опис маршруту:
Маршрут подорожі пролягає на південь Рівненської області, де здіймаються Волинські Татри, які тягнуться на північний схід і високими горбами підпирають Полісся. Тут, у балках, під зеленим крилом Верхівського лісу розкинулось стародавнє село Дермань. Відомий культурно-освітній центр України XVI – XVII ст. Перша згадка про нього датується 1453 роком.
Маршрутне таксі зупиняється в центрі села, біля сучасної гімназії. Тут знаходиться музей Уласа Самчука, де багато цікавого можна дізнатись про історію села, його жителів, що прославили не лише Дермань, а й всю Україну.
Ще однією пам’яткою історії, культури, архітектури краю є Свято-Троїцький жіночий монастир, заснований князем Костянтином – Василем Острозьким.
Наступним цікавим краєзнавчим об’єктом С. ДерманЬ є Батиєва криниця. За свою багатовікову історію село зазнало як розквіту так і жахливих руйнувань. Згідно з однією з легенд, в 13ст. воно було зруйновано татаро-монгольською ордою під проводом хана Батия. Ще і сьогодні можна напитись кришталево – чистої води з цієї криниці, яка знаходиться в північно-східному напрямку від монастиря. Шлях до неї пролягає сільською вулицею та берегом річки Устя.
В східному напрямку від с. Дермань дорога розташоване село Верхів. Вісім кілометрів ґрунтової дороги захоплює неповторними краєвидами лісостепу. Місцем відпочинку може стати невеликий мішаний ліс біля ставу, площа якого становить близько 65 га. Тут можна не лише добре відпочити, а й віднайти лікарські рослини: живокіст, калюжницю (застосування яких є в книзі рівненського цілителя А.Н.Носаля „Від рослини до людини”). Ще однією цікавою рослиною, яку можна зустріти на березі ставу є меч- трава, що занесена до Червоної Книги України. За переказами, це озброєнні воїни, зачаровані злим чаклуном, перетворилися на зарості рослин з листками-мечами.
Повертаємося у місто Рівне маршрутним таксі із села Верхів.
МАРШРУТ № 4: м.Рівне-лісовий масив с.Колоденка-піщаний кар’єр-Карпова долина-м.Рівне
(Рівненський район).
Протяжність активної частини: 5 км
Як дістатися: маршрутне таксі № 58.
Краєзнавчі об’єкти: відслонення крейдяних відкладів,Колоденський ліс.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається в кінці вул.Рівненської, поблизу молитовного будинку, (зліва знаходиться Колоденське кладовище).
Переходимо на праву сторону ВУЛИЦІ. Рухаємося вздовж об’їзної дороги Городище-Староконстянтинів. З правої сторони за 200 м від молитовного будинку знаходиться природне відшарування крейдяних покладів (висота до 2 м). Тут можна зібрати зразки палеонтологічних решток: уламки іноцерам (двостулкових молюсків, устриць).
Рухаємося у тому ж напрямку вздовж шосейної дороги по правій стороні, грунтовою стежиною 500 м, проходимо невеличкий ліс і наближаємось до недіючого піщаного кар’єру. За бажанням, у цьому лісочку можна зробити невеличкий привал. Кар’єр є досить цікавий геологічної точки зору. У ньому на поверхню виходять породи неогенового, палеогенового і четвертинного віку. Поклади палеогену і неогену містять викопну фауну. При бажанні можна зібрати зразки порід. Тут зустрічаються двустулкові молюски (мактри, острея, пектеніди), гастроподи (букцикуми, трохуси), частково заміщені кристалами кальциту, окремі черепашки, вкриті перламутром.
Переходимо шосейну дорогу і йдемо до ліс західніше від кар’єру. На відстані 1 км від траси знаходиться Карпова долина, в якій щорічно проводиться свято для гуртківців обласної станції юних туристів „Посвята в юні туристи”.
В Карповій долині є невеличка галявина. Досить цікаво в цьому місці познайомитися з рослинами Колоденського лісу. Тут ростуть граби, дуби, бруслина, калина, копитняк, перстач, звіробій, деревій та ін.
Цікавою є історія села Колоденка, яке зараз належить до передмість м.Рівне. Досить активно забудовується район Червоні гори.
Очевидно, поселення людей існували на цій території ще в доісторичні часи. Неподалік від с.Колоденки археологами виявлено кілька курганів доби княжої Русі. Є також поховання доби козацьких воєн.
Цікаву історію має назва села. За місцевими переказами, вона походить від поширеного в давні часи лісовального промислу. Сотні років назад на цій території росли могутні ліси. Місцеві жителі працювали на лісорозробках, пани-урядники швидко багатіли з цього промислу. Згодом ці ліси вирубали дощенту. Згадка про них збереглася у назві села. В історичних документах село вперше згадується в акті від 4 липня (старого стилю) 1470 року. У 1606 році згадується вдруге про с.Колоденку в зв’язку з судовою справою.
У 20-х роках ХХ століття на території с.Колоденка активно діяв осередок „Просвіти”, в якому самовіддано працювали українські патріоти – родина Новосадів, Грицют та ін.
Найдавнішою архітектурною пам’яткою волинського зодчества є Георгієвська церква. Вона збудована на кошти громади в 1788 році. З тих пір запроваджене престольне свято на честь Юрія Переможця, яке щорічно святкується 6 травня.
Природною окрасою Колоденки є пасмо горбів, які є частиною Рівненського горбистого плато. Ці горби створюють неповторний ландшафт місцевості.
У Колоденському лісі ростуть різноманітні рослини: граби, дуби, бруслина бородавчаста, бузина, ліщина, копитняк європейський, розхідник плющовидний, перстач прямостоячий, кропива дводомна, люпин різнокольоровий, полин та ін. Сподіваємось, що ліс є гарним місцем для відпочинку та відновлення сил, як для місцевих жителів, так і для міських.
В кінці лісу, рухаючись по пониженню на захід(500 м), можна вийти на грунтову дорогу, яка пересікається з шосейною. Повернувши вліво, через 1 км підходимо до міського кладовища. Це кінцева зупинка міського транспорту. Тут зупиняються автобуси та маршрутні таксі. Через 10-15 хвилин дістанемося до центру м. Рівне.
МАРШРУТ № 5: м.Рівне - с.Решуцьк - м.Рівне (Рівненський район).
Протяжність активної частини: 6,5 км
Як дістатися: маршрутним таксі Рівне - Решуцьк, залізничним транспортом.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається на залізничній станції с.Решуцьк. Звідти рухаємось в північному напрямку 400 м лісовою стежкою, а потім звертаємо на схід, ще 200 м, і потрапляємо до чудового озера з острівцем посередині. На березі ростуть кущі ліщини, бруслини бородавчастої, вовчі ягоди, а також верби.
Далі, рухаючись на захід, через ліс 600 м, входимо в село. Пройшовши ще 1 км на північ, потрапляємо на лівий берег річки Горині. По навісному дерев’яному містку прямуємо до ставків рибного господарства. Повернувшись на лівий берег, йдемо лугом в західному напрямку 500 м і підходимо до невеличкого озера, назва якого Замчисько. Легенда розповідає про те, що на місці озера стояв великий і гарний замок, який в одну ніч провалився під землю разом з паном та всіма мешканцями, а на ранок люди побачили замість замку озеро.
Недалеко від озера (200м на захід) знаходиться стариця річки Горинь. Обійшовши її, вдалині побачимо листяний ліс, та його заболочену смугу. Саме тут знаходиться популяція хвоща великого – цінного реліктового виду, характерного рівнинам України, в тому числі Українському Поліссю та Волинському лісовому плато. В заболоченому відрозі наявні великі популяції валеріани високої, болотної орхідеї, пальчатокорінника червоного, занесеного до Червоної Книги України.
Схил в цьому місці вкритий листяним лісом з переважанням липи та осики. Це величезна рідкість для Полісся. Липові ліси є залишками лісів, поширених тут 4-5 тис. років тому.
Повертаємось в село. Пройшовши в південному напрямку 2 км, потрапляємо в Решуцький ліс.
Ліс переважно мішаний, граб чергується з ялиною та сосною. Тут можна зупинитись на привал. Водою потрібно запастися в селі. Навколо місця привалу можна побачити окопи з часів Першої світової та Великої Вітчизняної воєн.
З лісу в південно-східному напрямку, лісовою стежкою виходимо до залізничної станції. Весь перехід лісом - це відстань 1 км.
Поповнити запаси продуктів харчування можна в магазині с.Решуцьк, там же знаходиться пункт медичної допомоги.
Цей маршрут цікавий своїми природними краєвидами, історичним минулим, знайомством з флорою Рівненського району. Це одне з улюблених місць відпочинку рівнян.
МАРШРУТ № 6: м.Рівне - Вишнева гора (Рівненський район).
Протяжність активної частини: 4 км.
Як дістатися: від РЗВА автобусом або тролейбусом N 6, а з залізничного вокзалу електропоїздом Луцького напрямку до станції “Обарів”; або маршрутним таксі “Рівне-Городок”. Краєзнавчі об’єкти : Городоцький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ботанічний заказник – Вишнева гора.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинається від центру села Городок, де знаходиться місцева школа. В школі діє музей „Історія школи та села Городок”. За зупинкою необхідно повернути праворуч (північно-східний напрям). Через 30 м біля річки Устя знаходиться Свято-Миколаївський жіночий монастир.
Перша згадка про монастир відноситься до 1516 р.
У Городку на острові був заснований скит Києво-Печерської Лаври. За часів його існування побудували одноповерховий корпус, до якого була приєднана церква на честь святого пророка Божого Іллі. За переказами на острові був також храм на честь Архистратига Михаїла. В середині 17 ст. на острові було засновано одну з резиденцій православних митрополитів та єпископів України. У 1730р. Городок переходить під юрисдикцію Луцького уніатського єпископа Афанасія Шептицького. Православний скит було знищено, дерев’яна церква пророка Іллі перебудована на Свято-Миколаївську (1740 р.) і діяла як уніатський прихід. Близько 1772 р. була збудована дзвіниця. В кінці 18ст. на острові поселився граф Валент Естергазі. При ньому колишній монастирський будинок стає невеликим палацом.
У 1870 р. в Городку поселилася сім’я барона Феодора фон Штенгеля. Завдяки його піклуванням було відкрито початкову школу для дітей. Крім того, у 1896 р. барон відкрив перший на Волині краєзнавчий музей, який розташувався на острові. На жаль, більша частина експонатів була втрачена під час Першої та Другої світових воєн.
14 серпня 1990 року виконком Рівненської районної ради народних депутатів прийняв рішення про передачу комплексу споруд Свято-Миколаївського храму разом з територією Рівненському єпархіальному управлінню УПЦ.
3 квітня 1993 року на острові був відкритий монастир. Тоді ж освятили і внутрішню церкву обителі на честь пророка Божого Іллі.
Від монастиря до Вишневої гори треба пройти 2 км. Спочатку по шосейній дорозі, яка веде вверх. Поступово ця дорога переходить в ґрунтову і закінчується в кінці села, звідки можна побачити Вишневу гору.
Заказник знаходиться на північній околиці Волинського лісового плато і відмежовує його від Полісся. Висота Вишневої гори, яка складена потужними відкладами крейди, та вкрита кількаметровою лесовою шапкою, близько 50 м. Біля підніжжя гори накопичуються продукти руйнування її поверхні: крейда, глина. Схили дуже круті, порізані ярами, урвищами, густо порослі. Подекуди крізь темну зелень проглядають яскраво-білі плями: то відшаровується крейда на схилах.
Рослинність Вишневої гори своєрідна, нетипова для нашої місцевості. Найцікавіша для ботаніків рослинність південних схилів. Вони майже під прямим кутом вловлюють сонячне проміння, тому мікроклімат тут значно сухіший і тепліший, ніж за 100-200 м від цього місця. З весни до осені неодноразово змінюється вигляд Вишневої гори. Ранньою весною жовтувато-зелений аспект створює осока низька – типова рослина західних степів. Тоді ж зацвітають і маленькі, висотою до 20 см кущі – вишня степова, завдяки якій гора отримала свою назву. Поступово вишню степову витісняє терен разом з шипшиною та барбарисом. На південних схилах заказника росте ряд трав’янистих рослин, які характерні для степової зони України, зокрема: горицвіт весняний, півники угорські, ковила волосиста, цибуля круглоголова, юринея павутиниста, шавлія кільчаста, гвоздика різнобарвна, льон жовтий.
На протилежному північному схилі цієї ж гори – уже зовсім інша картина. Там росте типовий грабняк Волинського лісового плато, він займає і вершину гори. По узліссях до граба домішуються сосна, береза, дуб.
Зростаючих тут лілію лісову та підсніжник білосніжний занесено до Червоної книги. Чимало цінних лікарських рослин – буквиця, перстач білий, первоцвіт весняний, маренка запашна, материнка, суниці, звіробій… Дуже щедро обдарувала природа Вишневу гору – це заповідний степовий острів, що здіймається у лісовій зоні поблизу м.Рівне.
В долині біля самої гори є криниця, де можна набрати води. Підніматись на гору краще з західної сторони.
Тією ж дорогою можна повертатися назад і автобусом „Рівне-Городок” їхати до заводу високовольтної апаратури.
МАРШРУТ № 7: м.Рівне-с.Рисвянка-с.Гориньград-І-м.Рівне (Рівненський район).
Протяжність активної частини: 12 км
Як дістатися: маршрутне таксі Рівне-Гориньград-ІІ (від автовокзалу).
Опис маршруту:
Село Рисвянка знаходиться за 15 кілометрів від м.Рівне, напрямок - північний схід. Завдяки сприятливому клімату та рельєфу територія села здавна заселялася людьми. Про це свідчать археологічні розкопки, які проводилися в радіусі 1,5-2 км на північний захід від села. В результаті розкопок було виявлено залишки людських поселень бронзової доби і підкурганне поховання.
Відносно сучасного рельєфу слід зазначити, що територія с.Рисвянка знаходиться в межах Рівненського плато Рівненської хвилясто-горбистої височини. У південному напрямку рельєф характеризується наявністю глибоких балок з крутими схилами.
За планом маршруту походу слід рухатися на південний схід від села, де за 2,5-3 км розташоване родовище глини. Далі, у напрямку с.Гориньград-І на відстані 3,5 км від с.Рисвянки знаходиться невелика водойма площею 24,3 га, глибиною 1,5-2 м. На сьогоднішній день водойма замулена і заболочена, проте тут на риболовлі полюбляють проводити своє дозвілля жителі села. Біля водойми знаходиться ліс, де можна зробити привал.
В деревостої цього мішаного лісу основними породами є сосна, осика, вільха, граб, дуб, береза. Підлісок складається з ліщини, бузини, горобини, глоду, терену.
У трав’яному ярусі природних рослинних асоціацій поширена папороть, ожина, типчак овечий, чебрець, суниці, чорниці.
У лісі зустрічаються гриби: опеньки, сироїжки, лисички, підосичники, підберезники, білі.
На заболочених ділянках ростуть верболози, осока, очерет, лепеха, вороняче око.
За 4,5-5 км від лісу, в мальовничих садах, видніється с. Рисвянка.
В селі дуже привітні і доброзичливі люди, спілкуючись з якими можна дізнатися багато цікавих фактів з історії села. Наприклад, про три версії походження назви села, про те, що сучасне село знаходиться на цій території з 1949 року, а на місці старого поселення зараз розташований військовий полігон – Рівненський навчальний центр військової підготовки. Про те, що після переселення люди довгий час мешкали у землянках, і про те, які малородючі були тут землі, про своїх батьків і їх наставників-вчителів.
І на завершення походу слід завітати на тераси, які розгорнули свої крила на південній околиці села. На схилах, крутизна яких в окремих місцях перевищує 15 градусів, рисвянці висадили чудовий яблуневий сад площею 20 гектарів. Відвідайте цю унікальну місцину і вам захочеться повернутися сюди знову.
Унікальна і сама назва села Рисвянка, яка, до речі, єдина на території нашої держави.
Похід завершується. Із центральної сільської зупинки маршрутне таксі довезе вас до автовокзалу у м.Рівне.
МАРШРУТ № 8: с.Жаврів - с.Глибочок - урочище Вали - Польське кладовище - пам’ятник Закревського - с.Жаврів (Гощанський район).
Протяжність активної частини: 22 км.
Як дістатися: Маршрутне таксі Рівне-Жаврів (з автовокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: Урочище Борщівка; урочище Вали; лісове озеро;Польське кладовище; пам’ятник Закревського.
Опис маршруту:
Маршрут подорожі розпочинається в селі Жаврів Гощанського району.
Від с.Жаврів рухаємось на південний схід в напрямку с. Глибочок по дорозі з асфальтовим покриттям. через 3 км потрапляємо в урочище Борщівка. До літа 1943 року це було село, в якому мирно проживало польське і українське населення. Чорного дня 3 березня 1943 року німецько-фашистськими окупантами частина села була спалена, а 270 жителів розстріляні.
При дорозі, на місці спалених будинків, з’явилась братська могила. Після цієї трагедії польські родини, які вижили, виїхали в Польщу. Українці переселились у різні села нашої області. Село ж не відродилося. Як продовження мирного співіснування двох народів, 6 листопада 2003 року урочище Борщівку відвідала офіційна польська делегація. Серед членів делегації були і колишні жителі Борщівки.
Далі крокуємо на південний захід місцевістю з мальовничою природою, через луг та біля лісу, де є перешкода – меліоративний канал. Через один кілометр потрапляємо в урочище Вали, визначну історичну пам’ятку. Ще до нападу монголо-татарів на Русь, як передавали з покоління в покоління старожили, з південно-східної сторони теперішнього Глибочка було розташоване слов’янське поселення Городище, а нині Вали.
Знайдені тут у різний час оброблені кам’яні знаряддя свідчать, що в період неоліту доісторичні люди на цих землях мали постійне місце проживання, а природні умови були сприятливі як для риболовлі, так і для полювання, а згодом - приручення і розведення диких тварин. Зараз це пам’ятка археології.
Після урочища починається найважчий відрізок подорожі; він проходить переважно через ліс, де є багато різних природних перешкод: хащі, повалені вітром дерева, яри, заболочені ділянки. Його протяжність шість кілометрів. Кінцевою точкою є лісове озеро. В цьому місці бажано зробити привал, поповнити запаси води та відпочити.
Серед чудової природи Жаврівського лісу причаїлось лісове озеро. Воно оточене зеленими вербами, що ніжно опускають своє гілля у воду. У літню пору до озера приїжджають на відпочинок .
Далі потрібно рухатись на північний захід. Маршрут пролягає через листяний та хвойний ліс. Довжина ділянки – сім кілометрів лісовими дорогами та просіками. Кінець етапу – Польське кладовище.
Дивлячись на ці, вже майже зарослі лісом, могили, мимоволі повертаєшся у далеке минуле, коли села Жаврів, Глибочок і Борщівка входили до складу Польщі. Ще й зараз на могильних пам’ятниках, що збереглися, можна прочитати прізвище, ім’я, дати народження мирних жителів та солдатів-жовнірів. Також збереглися залишки сімейного склепу князів Острозьких. Старожили розповідають, що під час Другої світової війни від німецьких облав в склепі переховувались діти, що випасали худобу на узліссі. Кладовище було окопане глибоким ровом, який зберігся і донині.
Далі 3 кілометри рухаємось ґрунтовою дорогою. Єдиною перешкодою на шляху є меліоративний рів, заповнений водою. Напрямок руху – північ. Шлях проходить повз сільськогосподарські угіддя. Кінцевою точкою є пам’ятник Закревському, який знаходиться в с.Глибочок.
Пам’ятник Ігнатію Закревському споруджено 3 травня 1820 року. Тут же на плиті викарбувана морально-філософська настанова поміщика. В перекладі з польської вона звучить так: „Смерть є початком безсмертя. Якими б важкими чи легкими стежками ти не ходив, жив у славі чи в біді, будь завжди розумним, не будь злим, бо все ж справедливість є на землі.” Підпис „Ігнатій Закревський” засвідчує, що саме він є автором цієї сентенції. Стоїть кам’яна фігура при виїзді з с.Глибочок, поруч з полем Закревщина, яке названо так на честь усе того ж польського шляхтича.
Далі – останній етап подорожі. Він є найлегшим, оскільки проходить дорогою з асфальтовим покриттям, вулицями сіл Глибочок і Жаврів. Його довжина два кілометри.
Маршрут подорожі закінчується на автобусній зупинці села Жаврів.
МАРШРУТ № 9: м.Рівне – смт.Клевань – м.Рівне
(Рівненський район).
Протяжність активної частини: 13 км.
Як дістатися: Маршрутне таксі Рівне-Клевань (від залізничного вокзалу); приміський потяг „Здолбунів-Ковель” до ст.Клевань.
Краєзнавчі об’єкти: Клеванський замок; церква Різдва Христового;
Благовіщенський костел; крейдяні подклади Рівненщини; віковічні сосни Новоставського лісу.
Опис маршруту:
Від автобусної станції смт.Клевань вирушаємо до залишків Клеванського замку. Чіткий орієнтир – церква Різдва Христового, яку потрібно обійти зліва і пройти дорогою приблизно метрів 20.
Історія Клеванського замку бере свій початок з похмурого середньовіччя і тісно пов’язана з відомим родом князів Чарторийських. Історики пов’язують цю територію з літописною Коливанню, перша згадка про яку датується 1113 роком. Князь Клеванський у 1475 р. розпочав тут будівництво замку і осадив містечко під назвою Клевань. Син Михайла Чарторийського і внук Василя, удільного князя Чарторийського, Федір, староста луцький, отримав у спадок Клеванську волость. Саме він у кінці ХV століття обновив замок, оточивши його глибоким ровом, який наповнив водами Стубли і товстими кам’яними стінами. В окремих місцях цегляні стіни досягали 3,8 м. Остаточно замок був добудований у 1561 році. Згодом його успадкував менший син Федора – Юрій. Він перший з роду Чарторийських зрадив релігії своїх предків і в 1598 р. перейняв католицьку віру. В 1610 році Юрій побудував у Клевані благовіщенський костел і приписав до нього село Новий Став. Син Юрія, Миколай, воєвода Волинський, в 1630 році реставрує замок і засновує тут єзуїтську колегію. Із часу вигнання останніх з Польщі (1773 р.) Клеванський замок пустував до початку ХІХ ст.
У 1817 р. князь Костянтин почав перебудову замку. Була зруйнована східна стіна і на її місці побудовані два флігелі, де розташували повітове училище, якому передали бібліотеку Чарторийських. При училищі відкрито фізичний і мінеральний кабінети, ботанічний сад. У 1834 році училище переведено в місто Луцьк, а в замок переїхала гімназія. Багато років підряд замок переходив з одного відомства до іншого і остаточно спорожнів у 1988 році.
У 1777 році поряд із замком, в центрі Клеваня, побудовано було православну церкву Різдва Христового. Вона є діючою і до сьогодні. Після відвідування замку продовжуємо наш шлях через Благовіщенський костел, який знаходиться у північному напрямку від автовокзалу (приблизно 100 м).
Від костелу по правому провулку спускаємось до лугу і у східному та північно-східному напрямку правим берегом річки Стубла вирушаємо у район „древнього моря”, яке вкривало територію області (за винятком Українського щита) у мезозої. Завдяки цьому вся поверхня була перекрита товщею верхньокрейдяних відкладів, вік яких 60-100 млн. років. У селі Новостав Рівненського району є відслонення крейдяних порід цього періоду. Далі проходимо 1 км по деражненській трасі і зупиняємось біля вапнякового кар’єру села Новостав.
Ця територія належить до платформенної структури Волинсько-Подільської плити. Саме на цій плиті поширені крейдяні подклади морських платформ денних фацій. Ці крейдяні подклади за віком можна віднести до туронського ярусу.
Відклади туронського ярусу Новоставського кар’єру представлені майже чистими вапняками, в яких нерозчинний в соляній кислоті залишок становить 4%. Це писальна крейда.
В кар’єрі знайдений також кремінь з рештками добре зображених морських їжаків. Тобто моховатко-голкошкірові вапняки, або їжакові вапняки турону є в околицях с.Новостав. Свідком того, що відбувалось тут, є невелике озерце – залишок крейдяного моря. Пройшли мільйони років, а воно живе і нікуди не зникло. Місцеві жителі стверджують, що досягти його дна неможливо... таке воно глибоке. Це ще одна з нерозгаданих таємниць.
Далі крокуємо 2 км на північ сосновим лісом, в якому можна зробити привал і перепочити. Після відпочинку проходимо через с.Новостав, за селом бруківка закінчується і ми продовжуємо рух по ґрунтовій дорозі до мосту через р.Стубла, переходимо на лівий берег і продовжуємо рухатись дорогою, що входить в ліс. Через 3 км підходимо до 300-річної сосни, яка росте у 3- кварталі Новоставського лісництва. На сьогодні від сосни, яку у 2005 році зломив буревій, залишився лише стовбур.
Проходимо вперед дорогою ще 600-700 метрів, повертаємо праворуч і на схилі знаходимо криничку-джерело, в якому набираємо воду і продовжуємо свій шлях тією ж дорогою. Пройшовши ще кілометр, ми потрапляємо на чудову галявину з віковічними соснами, яка розташована праворуч від дороги. Тут можна чудово відпочити, приготувати туристський чай, а при бажанні і заночувати.
Додому вирушаємо тією ж дорогою в південно-західному напрямку. Через 1-1,5 км виходимо у с.Руда Красна, через яке проходить траса Держане-Рівне. Звідси маршрутним автобусом можна дістатися до Клеваня або Рівного.
При бажанні, пройшовши 2 км по трасі, можна дійти до зупинки потяга і повернутись додому залізницею.
МАРШРУТ № 10: смт.Зоря – с.Диків – с.Білів - Білівські Хутори –с.Пересопниця
(Рівненський район).
Протяжністьактивної частини: 18 км.
Як дістатися: Маршрутне таксі Рівне-Клевань (від залізничного вокзалу).
Назад: рейсовий автобус Іскра-Рівне (від с.Пересопниця до автовокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: церква Святого Миколая; овочесушильний, виноробний, цегельний, лісопильний заводи; давньоруське городище; каскади валів; кургани; монастир; церква Святого Миколая; дзвіниця;оборонні вали, пам’ятник Пересопницькому Євангелії.
Опис маршруту:
Маршрут розпочинаємо з селища Зоря, що в Рівненському районі.
Селище Зоря виросло на місці Сморжівських хуторів.
Зоря має збудовану в 1992 році церкву Святого Миколая. Агрофірма з однойменною назвою створила різні прибуткові об’єкти: овочесушильний, виноробний, склотарний, цегельний, лісопильний заводи, садоводські, тепличні, фермерські та інші господарські мережі.
В південно-західному напрямку від селища Зоря ґрунтова дорога веде до с.Диків (близько 4 км), головна вулиця якого примикає до роздвоєного русла річки Стубли й острівка Озерця. Найдавніші вісті про Диків дає грамота 1446 року. Там сказано, що „Село Деков на Стубле ж” король дарує Михайлові Чарторийському. Назва цього села пов’язана із легендою про юнака, який спорудив пастки на диких кабанів.
Автошляхом на південь від Дикова через два-три кілометри вступаємо до володінь села Більова, колись містечка, форпосту столичної Пересопниці. Тут, над берегом Стубли, на найвищому в околиці узгір’ї (221 м над рівнем моря) видніють силуети давньоруського городища, перстневидні каскади валів, а далі - мереживо старовинних курганів. На думку вчених, Білів існував уже за князя Святослава Великого (965-966 роки), а в час першої згадки Пересопниці (1149 р.) був підвладним князю Андрію Юрійовичу Боголюбському. Ніби тут його син Володимир збудував фортецю Білгород при річці Білюзі (або Стублі). Відлуння цієї події знаходимо в „Старовинних історіях Клеванського замку”, де сказано: „Направо од Жукова, у двух верстах от Пересопницы, над речкою Стублой видно старинный замок и возле города Белграда ныне села Белева: там же при речке Белюзе лежит остров Гадреев”.
Від села Білів вирушаємо бруківкою в південно-західному напрямку і через 4 км підходимо до с.Хутір Білів, де розташований православний жіночий монастир. Тут у квітні 1927 р., у хаті бідної селянки Степаниди Надьохи обновилась ікона Божої Матері „Взыскание погибших”. Невдовзі православне духовенство вирішило будувати на цьому місці церкву, а у 1932 р. – монастирський скит. Тут можна здійснити екскурсію територією монастиря, а також відвідати богослужіння у Богородицькій церкві, де знаходиться оновлена ікона.
Далі наша дорога пролягає в південно-західному напрямку до кінцевого пункту нашої подорожі – села Пересопниця. Це 5 км польової дороги, що приємно вражає неповторними краєвидами лісостепу. Підходячи ближче до заплави р.Стубли, вступаємо в село, що розтягнулось вздовж течії вузькою смугою. Зараз це невелике волинське село, що в двадцяти п’яти кілометрах на захід від Рівного, а колись у сиву давнину воно було типовим давньоруським містом, столицею удільного князівства. Можливо саме тоді й виникла назва міста. Існує припущення, що топонім „Пересопниця” походить від слова „переспа”, назви земляних укріплень. Наша Пересопниця, без сумніву, мала „переспи” („пересопи”) і, очевидно, чимось особливо примітні, оскільки ВОНИ стали символом формування відповідної назви. Так, археолог Б.Антонович засвідчив тут існування фортечних валів висотою до 10 метрів. Їх контури видно й зараз.
За писемними джерелами місто Пересопниця на сторінках літопису неодноразово виступає з 1149 до 1246 р. відразу як центр Погоринської волості – спірної історико-територіальної області на межі Київщини і Волині. Згідно ж з даними багаторічних археологічних досліджень Пересопниця, як місто, виникла наприкінці ХІ ст. на території племінного осередку волинян VІІ-ХІ ст., що розташовувався на пожвавленому так званому „німецькому шляху” з Азії до Атлантичного побережжя. Ця обставина сприяла швидкому утвердженню тут великокнязівської влади та економічному розвитку міста. Саме тут у 1150 р. відбувся з’їзд володарів руських земель. Тут вони цілували хрест „на вічний мир”. Серед учасників з’їзду були Володимирко Галицький, Юрій Довгорукий, Ярослав Галицький Осмомисл, Гліб Юрійович, Ізяслав Мстиславович, Мстислав Володимирович та інші. Але завдяки тій обставині, що сусідні територіальні центри Луцьк і Дорогобуж мали зручніше розташування та грунтовніші історичні корені князівський стіл у Пересопниці у 1227 р. був ліквідований. А внаслідок монголо-татарської навали місто поступово занепадає. Йде зворотний процес розпаду міста на окремі поселення. На місці колись великого міста Пересопниці виникає три містечка: Жуків, Білів та Пересопниця з монастирем.
Існує дві версії про заснування монастиря у Пересопниці. Згідно з однією, він постав при Андрієві Боголюбському в 1150-1151 роках, коли місто стало центром великого уділу. Інший переказ пов’язує заснування монастиря з Мстиславом Ярославовичем Німим, який княжив у Пересопниці більше 20 років у першій чверті ХІІІ ст.
За переказами, Пересопницький монастир розташовувався на укріпленому мисі правого берега річки Омелянівки за кілометр на схід від дитинця. На цьому місці з давніх часів стоїть кам’яний хрест, археологічні дослідження виявили там численні поховання. Частина поховань була покрита кам’яними плитами.
Однак, з роками, не маючи належної підтримки з боку місцевих окатоличених магнатів, православні монастирі занепадали. Така доля спіткала і монастир в Пересопниці. У 1630 р. православний Пересопницький монастир з усіма його будівлями і маєтностями був переданий Королівським указом „у вічне володіння” Клеванській єзуїтській колегії. Після такої переміни Пересопниця остаточно занепала, так що навіть місце розташування колишнього монастиря з певністю зараз визначити важко.
Пам’ять про славний монастир не стерлася в народі. І запорукою цьому є книга, створена в його стінах у середині ХVІ ст. з ініціативи княгині Анастасії Юріївни Заславської, уродженої княжни Гольшанської (монастирське ім’я Парасковія), при матеріальній підтримці її зятя, клеванського князя Івана Федоровича Чарторийського та його дружини Євдокії. Оту книгу ще називають „Українською першокнигою”, оскільки це перший переклад Євангелія українською мовою. Саме на цьому Євангелії за усталеною з 1991 р. традицією, присягають на вірність українському народу Президенти нашої держави.
Зараз Пересопниця нараховує близько 90 дворів, має добудовану у 1680-1705 роках церкву Святого Миколи, дзвіницю. У наш час село привертає все більше увагу широкої громадськості. Сюди для влаштування ювілейних дат, вивчення пам’яток української культури часто прибувають люди з різних околиць краю і зарубіжжя. Тут нещодавно встановлено пам’ятник, символізуючий місце створення української першокниги – Пересопницького Євангелія.
Відвідавши визначні місця Пересопниці, повертаємося додому рейсовим автобусом, який курсує за маршрутом Рівне-Іскра кілька разів на день.
МАРШРУТ № 11: с.Смордва - церква Різдва св.Богородиці-мисливський заказник-урочища „Смордва” -г.Чарторія - с.Смордва (Млинівський район).
Протяжність активної частини: 16,8 км.
Як дістатися: маршрутне таксі або автобус Рівне-Млинів-Смордва (з автовокзалу).
Краєзнавчі об’єкти: церква Різдва св.Богородиці;мисливський заказник;Державне заповідне лісове урочище „Смордва”;гора Чарторія.
Опис маршруту:
Маршрут походу розпочинається від церкви Різдва св.Богородиці (1787 р.), яка є пам’яткою архітектури ХVІІІ ст. Зводилася церква швидше всього як костел. Храм будувався при сприянні поміщика Іосіфа Ледухівського на кошти прихожан. Дзвіниця і церква кам’яні. У 1890 році храмові належало 30 десятин орної землі та 3 десятини сінокосів. 26 листопада 1884 році у селі Смордва відкрито церковно-приходську школу, яка теж утримувалась на кошти прихожан.
За 600 м від церкви знаходиться ставок, мисливський заказник, де охороняються водоплавні птахи. На невеличкому півострові облюбував місце для свого маєтку пан Ледухівський. За твердженнями старожилів села, це була надзвичайно красива споруда. Окрасою ставка є білі лебеді, які щороку прилітають до нього. На водоплавних птахів заборонено полювання.
За 6 км від села знаходиться г.Чарторія (325 м). Це найвища точка Млинівського району. На цій горі багато підсніжників. Масове цвітіння підсніжників навесні – це воістину захоплююче видовище: здається, земля вкрилась білою скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних квіточок.
На схід від гори Чарторія знаходиться заповідне лісове урочище „Смордва”. Біоценоз урочища характеризується великою різноманітністю рослин. В усіх наземних ярусах лісу нараховується 23 види рослин.
У заповідному урочищі ростуть рослини, що занесені до Червоної книги України і рослини, що належать до групи рідкісних. Це підсніжник, цибуля ведмежа, вовче лико, плющ звичайний.
Через 4 км від урочища, біля підніжжя крейдяних горбів, знаходяться джерела. Учні місцево
Коментарі
-
Віктор - 11.06.2009 15:49
Завітайте на сайт www.schit.rv.ua
